Я оце спостерігаю, як з трамваїв виштовхують людей без масок, як осуджують і обзивають людей, які безвідповідально ставляться до правил, встановлених урядами, і мене це непокоїть. Мене тривожить, що невиконання правил одними людьми, а разом з тим і потенційна загроза життю оточуючих пробуджує звірські інстинкти у інших. Зрештою, що вони захищають: правило чи здоров’я і життя? Виштовхування людини з трамвая потребує скупчення багатьох людей на одному квадратному метрі, що саме по собі є загрозою як від людини без маски, так і від скупчення. Відтак, загроза не знімається, а додається. Окрім того, виштовхування несе ризик здоров’ю і життю тієї людини без маски. То її життя – не цінне? Відколи життя тих, хто не дотримується правил безпеки, не є цінним? Тіло людини є недоторканним, його силою можуть торкатися лише правоохоронні органи, і лише за певних, визначених законом умов в обсязі, необхідному для забезпечення правопорядку. Не має права кондуктор трамвая чи пасажири, так само як і продавець в магазині чи покупці, силою намагатися забезпечити дотримання карантинних правил “безвідповідальними” людьми.
Тепер про безвідповідальність. Люди «безвідповідально» ставляться до правил, бо тут так багато аспектів, що однозначного відношення не можливо сформувати, а щоб «відповідати», треба розуміти за що, чому і якою ціною. Всім людям на планеті з різних причин не можливо почати дотримуватись однієї і тієї ж норми поведінки, яка щойно «народилась» і втрутилась у їхні природні процеси: в одних людей може бути фізична непереносимість маски (алергія, задишка, тиск) чи соціальне дистанціювання може викликати депресію, а інші просто психологічно заплутались із-за величезного об’єму контроверсійної інформації, яка надходить як від знайомих, так і від ЗМІ, урядів, і навіть від ВООЗ.
Ось зовсім невичерпний ряд запитань, на які тяжко знайти відповідь:
- Чому в одних країнах корона небезпечна для дітей 10+, в інших 12+?
- Чому одні фахівці повідомляють, що діти передають вірус, а інші – що навряд чи?
- Чому одним суспільствам морально дозволено «збиратись», коли вони боряться за свої права (наприклад, Білорусь, Польща, раніше Америка), навіть якщо є ризик шаленого зараження, а іншим – ні (Німеччина, Австралія)? І хто, взагалі, визначає легітимність мети протесту? Суть небезпеки, навколо якої акумульований страх, не змінюється: масовий збір людей і відсутність дистанції!
- Чому в Україні штраф за не носіння маски встановлюють 17 000 тисяч гривень, а через пів року 170, і міністр каже, що 17 000 – “це несправедливо”?
- Чому одні свідчення фахівців вказують, що маска рятує, а інші – що не дуже. Зрештою, нас все життя вчили, що треба дихати свіжим повітрям на повні груди, щоб забезпечити клітини киснем і покращити імунітет.
- Чому міста деяких країн змушують носити маски навіть в безлюдних місцях?
- На скільки адекватним є покарання власників бізнесів, продавців магазинів чи водіїв трамваїв, які пропускають людей без масок? Які навики мають вони, щоб зупиняти порушників? Такі норми лише загострюють конфлікти, наражають на небезпеку всіх причетних, і як наслідок, озвіряють суспільство.
- Чому парки то закривають, то, виявляється, «просто лякають, щоб не вештались»?
- Чому спорт все життя був добрий для імунітету, а тепер став не важливим? Опитування спортклубів Бельгії із загальною кількістю 700 000 членів свідчить, що зараження у спортклубах дорівнює 0,0097%. Однак, в Бельгії спортклуби закрили повністю. То тепер імунітет піднімати не треба? Чи треба, але тільки бігом на свіжому повітрі? Але ж не всі люблять бігати, комусь краще підходить йога, пілатес чи басейн.
- Чому, коли ВООЗ каже масово тестувати і побуджує очікування в населення всіх країн світу на масове тестування, на практиці тестів мало, і за них ще й треба платити, а іноді переплачувати?
- Як сприймати дорікання свого оточення, якщо друзі, які на початку корони перелякано всім наказували сидіти вдома, після відкриття кордонів були першими хто поїхав у відпустку, «бо вже нема сил терпіти», а сьогодні під час нового локдауну знову беруться «за старе» – перелякано всім наказують сидіти вдома? Який авторитет їхні слова мають після їхніх же відпусток?
Якщо ж поглянути глибше, то за винятком людей, які «не вірять у коронавірус» (бо це зовсім інша історія), відмінність у відношенні людей до COVID-19 і виконанні правил має різні причини. А в їх основі лежить різниця в пріоритетах цінностей за пірамідою Маслоу: безпеки, свободи і соціальної близькості. Ці цінності рівнозначні за своєю важливістю для виживання і навіть якістю життя, але відмінні за суб’єктивними відчуттями і емоціями, і відповідно, якістю переживання. Для одних вищою цінністю є безпека здоров’я і життя, в той час як для інших – свобода чи соціальна близькість.
Щоб зрозуміти, яка цінність має пріоритет для себе, достатньо поставити собі одне питання: чим я готовий пожертвувати заради чого? Наприклад, здоров’ям заради свободи чи свободою заради здоров’я? Те, що для багатьох свобода є важливіша за життя свідчить те, що за свободу люди віддають життя, і рідко коли (якщо взагалі) знайдеш кого, хто віддасть життя за здоров’я.
В цьому контексті зацитую соціолога медицини Німеччини – професора Холгера Плаффа (Holger Pfaff) з інтерв’ю Новій Цюріхській Газеті від 6-го листопада 2020:
«Як далеко ми хочемо зайти з поліцією охорони здоров’я? Чи можете ви наказати людям одужувати? Це давнє і дуже фундаментальне питання. Потрібно мати можливість підняти та обговорити це питання в умовах живої демократії. Звичайно, держава повинна забезпечити здорове життя та допомогти побороти хвороби. З іншого боку, крім здоров’я є й інші блага. Життя завжди означає зважування різних благ. З моєї точки зору, свобода є головним благом, оскільки лише вона відкриває можливість вибору між різними благами. Якщо здоров’я є найвищим благом, то свобода може бути обмежена заради цього блага. Я боюся, що люди можуть звикнути до соціального контролю в ім’я здоров’я. Але що тоді заважає нам розширити контроль в ім’я інших сфер? На мою думку, свобода повинна мати пріоритет над здоров’ям».
До речі, ще Бенжамін Франклін казав: «Той, хто готовий віддати основні свободи заради тимчасової безпеки, не матимуть ні безпеки, ні свободи».
В житті ми «наділяємо» нашими цінностями інших, тобто автоматично вважаємо, що інші люди керуються такими ж цінностями, що й ми. Звідси і поведінкові патерни: носіння чи не носіння масок, підтримка чи не підтримка локдауну і т.д.
Але з вірусом є один момент – він передається від людини до людини, а отже накладає на нас відповідальність за чуже життя, і “просте наділяння нашими цінностями інших людей” не тільки не працює, воно є небезпечним.
Існують переконливі свідчення, що носіння масок, а тим більше локдаун, можуть вберегти чуже здоров’я і життя. Проте, насправді, це малочутливий аргумент для тих, в кого свобода є вищою цінністю за життя. І аргументи, що дихання – це пуля, а маска закриває рот – як труси геніталії, що циркулюють соціальними мережами, наведені з позиції цінностей життя. Вони не долетять до вух людини, яка чує їх з позиції свободи, а тому слід шукати інші аргументи.
Людина все життя жила вільно, дихала киснем безкоштовно – це її природний стан. І сьогодні, якщо вона добре себе почуває, то суб’єктивно для неї нічого не змінилося, і її природний стан – дихати вільно і безкоштовно. Як ця людина може «зрозуміти», і в який саме момент це має статись, що її природнє до сих пір дихання – це пуля, а закриття рота маскою є рівнозначним одяганню трусів, і загалом, вільне дихання тепер коштує грошей у формі штрафу? Ні страх перед втратою власного чи чужого здоров’я, ні шеймінг, осуд чи гноблення, ні штрафи не змінять цю перспективу, тому що ця перспектива діє лише на людей із цінністю «здоров’я і життя».
До речі, вищенаведені неприємні порівняння не дадуть нічого хорошого в перспективі, оскільки переходять межу. Раз ставши пулею чи «геніталіями», ротові важко буде повернутись в природній стан рота. Це дорослим буде важко. А що говорити про дітей, які це завчать і житимуть із усвідомленням цього порівняння? Небезпечним є переконання, що навіть при чудовому самопочутті і природному станові обличчя без маски, при видиху людина обов’язково є потенційним вбивцею.
Це перехід межі. Цим дітям створювати сім’ї. Як вони їх створюватимуть з такими страхами і переконаннями, де рот не на своєму місці?
Крім того, залякування людини, яка не має симптомів і добре себе почуває, відповідальністю за чуже життя у ситуації коронавірусу, дає такий самий результат, як і залякування тверезої людини, яка сідає управляти справним автомобілем, відповідальністю за те ж чуже життя (наприклад, пішохода) у ситуації ожеледиці. Це тому, що мова йде про ймовірне нанесення шкоди, про потенційне зараження, а не достовірне. А потенційно ми і без того всі під ризиками щодня. То ж як пояснити людині, чим ці ризики відрізняються, що із-за одного з них слід відмовитись від такої цінної цій людині свободи?
Покарання також не є найкращою альтернативою агресії. Сьогодні штрафи, які накладаються на основі нормативно-правових актів за, скажімо, не носіння масок, знаходяться в черзі на скасування через суди, із-за порушення прав людини. Звичайно, тут йдеться про такі країни як Бельгія, Німеччина і ін. До слова, в Україні штрафи, накладені за порушення норм карантину протягом останніх шести-семи місяців, скасовуються не тому, що порушуються права людини, а тому що протоколи складені не правильно. Проте, як країна, що прагне європейських цінностей, можемо повчитися у країн із добре функціонуючою судовою системою і якісним розумінням верховенства права.
Нам всім слід думати над альтернативними аргументами і важелями впливу на людей, які, на думку вірусологів, «наражають на небезпеку інших». А їх можна придумати спільно – в діалозі. Але, на жаль, в боротьбі всіх его до цього навіть не доходить, бо позицію опонента “збивають на вході”.
Ситуацію могла б змінити послідовна і грамотна комунікація авторитетних осіб в суспільстві, лідерів думок, де вони не ображають противників обмежувальних заходів, а своїм прикладом показують і надихають на дотримання правил.
В той же ж час, потрібен заклик до громадян не конфліктувати у випадку недотримання правил іншими, а наприклад, закликати носити запасну маску (якщо людина може це собі дозволити), байдуже, з тканини чи медичної – і попросити людину вдягти її. Це може знизити градус конфлікту і врятувати не одне життя. Все ж таки, прикрити ніс і рот можна звичайним шарфом, тим більше, що на носі зима.
Одні люди відчувають себе незахищеними перед хворобою, вони хвилюються за себе, за своїх батьків та дітей, і намагаються тримати загрозу на дистанції. Інші відчувають себе незахищеними перед втратою свободи. Тому наголос для людей із цінністю “свобода” слід робити не на загрозі, а саме на тому, що маска і незначне соціальне дистанціювання пришвидшать скасування карантину і свободу дій.
Своїх людей, співгромадян потрібно поважати достатньо, щоб довіряти їхній оцінці ситуації, свідомому вибору і рівню співвідповідальності. Коли такий меседж доходитиме “згори вниз”: від уряду і політиків чи людей авторитетних – до громадян, то громадяни чинитимуть відповідно до очікувань, бо вони знатимуть, що про них високої думки, їм довіряють, і вони тягнутимуться, щоб виправдати цю довіру.
І на останок, життя складається не лише зі сфери здоров’я, тому не тільки вірусологи повинні визначати хід суспільного устрою і аргументи для населення. Вірусологи дають свою оцінку і прогноз стосовно розвитку пандемії, а фахівці різних галузей, які при цьому можуть мати відмінні точки зору, повинні бути заслухані, а їхні аргументи почуті: психологи, медичні соціологи, економісти і політологи і багато інших.
Особисто я маски ношу, у вірус вірю. Тим не менше, я не злюсь і не нервуюсь, коли сьогодні біля мене стоїть чи йде людина без маски. Просто думаю собі: «мабуть, її цінність – свобода»… І для неї у мене поки що аргументів нема.
