«Ковід породив свавілля» або «Абсурд це – »

«Ковід породив свавілля» або «Абсурд це – »

– Коли рішення міністерств (правила, навіть не закони), які суттєво обмежують основні права людини, приймаються на основі припущень: «ми не знаємо, чи ці обмежувальні заходи дієві, але ми думаємо, що так буде краще». І тут відривається Скринька Пандори. А далі:

– Коли можновладці в країнах ЄС для себе роблять винятки стосовно тестів і карантинних заходів. Очевидно, ж вони інакші, ніж прості люди, через них інфекція не передається;

– Коли ті, хто приїжджає з-за кордону повинні робити тести під загрозою штрафів, а тим, хто живе із людиною, в якої діагноз ковід, тест не призначають, за винятком, якщо є симптоми;

– Коли говорять, що зі всіх гостей свого дому (а точніше, саду, бо в приміщенні кільком людям збиратись не можна) треба вибрати лише одного гостя, якого можна пустити до свого туалету. Всім іншим – додому! Якщо встигнуть доїхати чи добігти. Ось вам і право на гідність…;

– Коли забороняють двом людям, які разом приїхали в одній машині (живуть разом чи знають один одного) заходити в магазин, бо лише один з двох може робити закупи… То нічого, що йдеться про дієздатних людей, кожен з яких несе відповідальність сам за себе. Відтепер, у глобальному соціалізмі, кожен відповідає за іншого…;

– Коли, оголошуючи обмежувальні заходи, в першу чергу, закривають перукарні (бо там високий ризик передати інфекцію), а в останню – спортзали (бо ризик низький), а відкривають перше перукарні (з високим ризиком), а в останню – спортзали (з низьким). Це щоб звести здоровий глузд до нуля?

– Коли в різних країнах ЄС боряться з одним і тим же ж ковідом, але в одних не закривають школи (Бельгія), а в інших (Німеччина) – повністю на рік забирають в дітей можливість вчитися і розвиватися… Як пояснити таку відмінність у підходах? Яка різниця у ефекті? Вона ж повинна бути відчутна… А не є.. Ефект відчутний лише психологічно – в Німеччині більше дітей і молоді страждають на депресії;

– Коли в міністерському указі батькам «рекомендується» вибрати одне хобі для своїх дітей замість чотирьох, а міністри навіть не в курсі, що таке «указувати» вони можуть лише своїм сім’ям, а не громадянам, за чий рахунок вони живуть;

– Коли люди «(само)цензуруються», щоб їх не зацькували «друзі» і вороги, коли вони діляться власним досвідом стосовно обмежувальних заходів чи піддають сумніву офіційну позицію міністерств чи коли бояться натиснути (дис)лайк та написати критичний коментар. Тобто коли свобода слова є, але можуть бути неприємні наслідки…;

– Коли комендантську годину вводять лише для полегшення роботи поліції. Хоча відверто міністри цього не заявляють, але дати докази ефективності комендантської години теж не можуть, тобто можуть, але за рахунок ну дуже сумнівних «наукових досліджень». Навіть досвідчені судді «забули», що права людини можуть бути обмежені лише короткостроково і лише для прямого досягнення мети. Іншими словами, права людини можуть бути обмежені, якщо існують беззаперечні свідчення неминучої загрози (наприклад, доведено або існує серйозна підозра, що людина вже хвора і вона знаходиться або рухається в сторону натовпу). А не так собі, щоб поліції було зручніше працювати. Ну звичайно, виловлювати тих, хто порушує комендантську годину набагато простіше ніж займатись розслідуванням і попередженням злочинів (звідси, до речі, підвищення рівня злочинності);

– Коли ми всі рік носили лише одну маску, а через рік нам кажуть, що ліпше дві, а то й три відразу. А, може, краще цілу подушку до обличчя прив’язати, щоб напевне?- Коли через 8! місяців після того, як добрий уряд (Бельгії) порозсилав маски в кожну сім’ю, випливає новина, що УВАГА! всі ці маски містять певні наночастинки і можуть бути шкідливими… Може-таки не все ковід що пневмонія?

– Коли чиниться величезний тиск зверху, знизу і збоку, аби щепитись всім-всім-всім і одразу, і то кожних півроку, в той час як всі «вакцини» схвалені лише «умовно», а остаточні результати безпечності будуть подані через 2-3 роки;

– Коли політики бачать свавілля, започатковані у міністерствах, і бачать, що опору цим свавіллям у людей нема, дозволяють собі йти ще далі, наприклад, пропонують забороняти деяким «категоріям» людей мати дітей (нічого до ковіду не має, але суть – у сміливості ідей) чи «карати невакцинованих», чи забороняти розмовляти в транспорті, чи вішати на себе беджі, які будуть пищати, коли ви наближаєтесь до іншого гомо сапієнс на більше ніж 1,5 метра, чи коли вам організовують «примусовий готельний карантин» за ваш кошт, чи… придумайте самі… сьогодні можна дати волю будь-якій фантазії…

Я не знаю, як ви собі пояснюєте все, що відбуваєтсья, але в мене купа питань, на які я місяцями шукаю відповіді, а знаходжу ще більше питань. Більшість правил, прийнятих міністерствами – це норми, на які ті міністерства повноважень не мають, по-перше, тому що деякі з цих повноважень належать іншим органам влади, а, по-друге тому, що всі органи влади мають межу – це основні права людини. Іншими словами, жоден орган державної влади не може діяти самовільно, приписуючи собі повноваження, які народ йому не давав. А права людини народ не може віддати на “вище управління”, бо надані вони йому природою.

Жоден орган, жодна держава не може здійснювати маніпуляції правами людини і активно шкодити своїм громадянам, щоб врятувати певну групу людей. Рятувати групи людей треба не шкодячи іншим групам. А якщо так можновладці не вміють, то нехай йдуть з посад, а за свої дії відповідають перед законом і людьми: юридично і політично.

Те, що породжено “відношенням до ковіду” – це навіть не свавілля, це – розкаладання суспільств і людяності. Як це рятувати? Один з виходів, який я бачу і яким користуюсь – подавати в суди, в тому числі, Конституційний, і то масово. В державах, в яких ще рік тому панувало верховенство права, ще є «пам’ять» про права людини, і тому є надія на судову гілку влади, бо законодавчу виконавча просто вимкнула. Інший вихід, і мабуть, останній: коли нами керують божки, сподіватися лишається тільки на Бога.

Menu