В Україні маска – це новий етикет… “Це (тобто ваш ніс) – не мають бачити інші”. Відтепер – це “непристойна частина тіла”. Мабуть, із психологами не радились щодо того, як такі формулювання вплинуть на самооцінку людей, і, зрештою, на їхню поведінку. Ми переживємо часи, в яких “новий етикет” має перевагу над правом і навіть над природними правами людини. Нам варто зупинитись на мить і подумати про це.
Прем’єр-міністр Франції планує включити маску в звички французів після пандемії. Ефективність носіння маски на відкритому повітрі не лише сумнівна, але крім того, цей гігієнічний захід заважає нашим свободам, попереджає Матьє Слама. Консультант і політичний аналітик, Матьє Слама працює у кількох ЗМІ, зокрема Le Figaro та Huffington Post. Він опублікував “Війну світів”, “Роздуми про хрестовий похід Путіна проти Заходу” (ред. Де Фаллуа, 2016).
У понеділок, 10 травня, прем’єр-міністр Жан Кастекс, в контексті інтерв’ю газеті “Le Parisien” щодо виходу із надзвичайного стану, зробив такі зауваження щодо носіння маски: “Носіння маски, безсумнівно, буде в майбутньому природним засобом захисту здоров’я за межами Ковіда. Очевидно, не постійно, обов’язково, скрізь і весь час, як сьогодні. Але це може стати звичкою на Заході, особливо під час зимового грипу».
Думка про те, що звичка (“новий етикет”) носіння маски може “пережити” нинішню пандемію, захищають і деякі лікарі, щоб нав’язати свої гігієнічні мрії усім французам. Доктор Фаучі, відповідальний за питання охорони здоров’я в Сполучених Штатах, відстоював ідею, щоб в найближчі роки люди і надалі дотримувалисб “бар’єрних жестів”, введених з початку пандемії, щоб зменшити можливість поширення респіраторних хвороб.
За іронією долі, такі позиції з’являються в міру того, як все більше і більше голосів критикують ефективність носіння маски на відкритому повітрі. У дуже ґрунтовній статті, опублікованій 11 травня, газета New York Times (яка відверто не є противником обмежувальних заходів проти Covid-19) підтвердила, що дані, висунуті Центром контролю і профілактики захворювань, тобто провідний орган охорони здоров’я США, були абсолютно неправильні. Цифра, про яку йдеться: “менше 10% інфікування вірусом відбулося на відкритому повітрі”. Згідно з опитуванням New York Times кількох епідеміологів, реальна кількість інфекцій, що мали місце на відкритому повітрі, становить менше 1%. Отже, це означає, що маска на відкритому повітрі не має ніякої ефективності у боротьбі з розповсюдженням вірусу, і що ми її носимо рік … дарма.
Це роз’яснення є важливим, оскільки воно вказує на те, що позиція Жана Кастека або доктора Фаучі базується не на наукових даних, а на ідеологічних засадах. Зменшити проблему носіння маски та зробити її регулярним інструментом у боротьбі з розповсюдженням інфекційних хвороб означає довести до гігієнічного режиму, який надає перевагу здоров’ю та запобіганню ризику перед свободою. Врешті-решт, потрібно зафіксувати нашу остаточну прихильність до управлінської біополітики, яку Мішель Фуко пророчо описав півстоліття тому. Політика в сфері біоенергетики – це вже не організація суспільства, заснована на загальних інтересах і свободах, а інструмент для управління органами, жестами та обличчями. Біологічне управління життям стає головним завданням політичної влади. Це те, що символізує маска.
Ми також повинні, не впадаючи у теорії змови чи паранойю, побачити в цих деклараціях ілюстрацію звикання до свавілля та лібертициду (усунення свободи). Коли ми живемо у винятковому режимі, настільки різкому, як той, який ми пережили під час кризи здоров’я, шляху назад немає. Повний локдаун, комендантська година, носіння масок, санітарний пропуск (ковід-сертифікати): усі ці заходи, вжиті в ім’я ДОБРА, становлять величезні відхилення від демократії, які залишать міцний слід у нашому суспільстві. Кожен крок назад враховує і готує ще один. Кожне відхилення привчає розум до свавілля і послуху.
Нормалізуючи заходи надзвичайної тяжкості, криза охорони здоров’я привела нашу демократію до сум’яття, яке не скоро розвіється. Хто б міг подумати до березня 2020 року, що ми будемо прихильні обговорювати паспорт здоров’я, який зобов’язував би людей робити щеплення для доступу до культурних чи святкових подій? Хто б міг подумати, що глава держави спокійно дозволить собі простим указом різко зменшити свободи на певній території, якщо показники епідемії “недобрі”? Усе це зараз знайоме нам і не є предметом будь-яких суперечок “належних” людей. Як писала Барбара Стіглер, “ми залишили звичайним провокаторам завдання захищати свободи людини від “диктатури здоров’я ”, просто щоб сказати, що ми все ще перебуваємо в демократії. А між високоосвіченими громадянами (елітами, активістами) політична дискусія щодо кризи здоров’я відтепер припинена”.
Існує тисяча причин для занепокоєння цим регресом. Маска – не простий засіб для захисту від хвороб. Це, ще більш принципово, є об’єктом приховування обличчя і, отже, однією з основ нашої демократії. Процитуємо тут італійського філософа Джорджо Агамбена, настільки далекоглядного з початку кризи, для якого маска несе в собі руйнування нашого спільного життя. Для Агамбена, «у цьому порожньому просторі, що піддається будь-якій миті безмежному контролю, тепер рухаються індивіди, ізольовані один від одного, які втратили безпосередню та чутливу основу своєї спільноти. Маска стирає індивідуальності. Це прояв безособового світу, світу «безконтактного», де соціальний обмін зводиться до свого суворого мінімуму. Агамбен, ще раз: “Обличчя – це найбільш людська річ, людина має обличчя, а не просто “морду”. В своєму обличчі розкриває себе. Тому обличчя – місце політики. Наш неполітичний час не хоче бачити власного обличчя, він тримає його на відстані, маскує і закриває. Більше не повинні бути обличчя, а лише цифри. Тиран також безликий”.
Як уявити суспільство, де сама ідея непокритого обличчя стає відносною цінністю, змінюючись залежно від “погоди для здоров’я”? Однак французьке законодавство суперечить цій пропозиції. Пам’ятайте, що у Франції існує закон, прийнятий у 2010 році, який забороняє приховування обличчя у публічному просторі. Цей закон, прийнятий у відповідь на піднесення ісламістського фундаменталізму та носіння релігійного одягу, що покриває все обличчя, говорить про одне, що заслуговує бути почутим сьогодні: «Приховувати обличчя – це означає порушувати мінімальні вимоги життя в суспільстві. Це також ставить людей у ситуацію відчуження та неповноцінності, несумісну з принципами свободи, рівності та людської гідності, затвердженими Французькою Республікою. Республіка бачила себе з непокритим обличчям. Оскільки вона заснована навколо спільних цінностей та на побудові спільної долі, вона не може прийняти практики виключення та відкидання, незалежно від приводів чи умов.
“Якщо Республіку бачити “з непокритим обличчям”, як можна виправдати носіння маски? Чи вважаємо ми, що причини охорони здоров’я перевершують наші основні свободи? Це біологічне життя, «оголене життя», про яке говорив Вальтер Бенджамін, перевершує все, що є основою нашого демократичного суспільства? Зіткнувшись із серйозним занепадом, в який вступає наше суспільство, необхідно нагадати, що існують принципи, з якими ми не йдемо на компроміси, що гігієнізм не може стати нашим неперевершеним політичним горизонтом, і що біологічне життя без свобод не має ніякої цінності. Це вирішальне питання того, чи буде те, що відбувається сьогодні – зацементовано на наступні роки.
Оригінал статті – https://www.lefigaro.fr/vox/societe/port-generalise-du-masque-une-democratie-sans-visage-n-est-plus-une-democratie-20210514
