Мене завжди цікавив феномен успіху нацизму – тріумфу пристрасті до масового знищення тих груп людей, до яких «владна верхівка» спочатку виховала, а потім дозволила і спонукала ненависть у суспільстві, тріумфу одного з найжорстокіших світоглядів, який почався із нападів на гідність людини, а в результаті призвів до прийняття і виправдання населенням найбільш задокументованого і легітимізованого геноциду в історії людства на основі критеріїв національності і раси.
Ще на 3-му курсі я прочитала Mein Kampf, і взяла його за основу реферату. Пам’ятаю, я видрукувала його на Європейському Форумі в Альпбаху. Коли один з викладачів курсу «Європейська інтеграція» побачив сотні сторінок, швидко виринавших одна за одною із принтера, він з іронією прокоментував: «2003 рік в епіцентрі демократії, в країні, що потерпала від нацизму, друкується книга зла…» Я прослухала цей коментар і не відгукнулась, що це я друкую. Мені стало соромно, що я, отримавши стипендію на вивчення європейських цінностей, прав людини, використовую ресурси австрійського уряду на те, щоб вивчати зло. Але жодного разу не пошкодувала, що прочитала цю книгу. Того року я презентувала реферат на курсі «Історія і теорія держави і права» у Львові на тему «Моя боротьба», і була вдячна доценту юридичного фокультету Ганні Паславській, що вона взагалі дозволила мені цю тему висвітлити. Закінчила реферат я словами: «Історія Європи довела, що ні меті, ні засобам Гітлера більше нема місця в цьому світі». Та вимовивши це, я насправді ніколи не була в цьому переконана до кінця.
З того часу я читаю книги і дивлюсь фільми, які можуть хоч якось пояснити мені, як за короткий час інтелігентна людина може стати інтелігентним звіром і виправдовувати це собі роками. «Вибір Софі» Вільяма Стайрона, «Людина у пошуку змісту» Віктора Франкла, «Порядок денний» Еріка Вуйярда, «Вчорашній світ» Стефана Цвейга, фільми «Піаніст», «Опір банкіра», «Шаріте на війні», «Дружина наглядача зоопарку» і багато-багато інших оповідей складають значну частину моєї свідомості. Я вивчаю це явище, щоб розпізнати його і зробити свій внесок у те, щоб не допустити його знову.
Для мене нацизм не асоціюється з німцями, він асоціюється з нами – людьми. Нацизм – це не коротка віха в історії людства, це – вияв здатності людини до звірства і ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ цієї здатності. Нацизм – це психологічний стан, явище екстремізму ненависті, яка, за своєю суттю, притаманна кожній людині. Але людина, на відміну від звіра, здатна розпізнавати у себе прояви ненависті і коригувати свої думки і поведінку.
Коли спілкуюсь із людьми, іноді мимохіть запитую себе «Цікаво, як би ця людина повела себе в часи нацизму чи іншого легітимізованого екстремізму. Чи давала б накази? Чи виконувала б накази? Чи спостерігала і мовчала б? Чи чинила б опір? Чи таємно допомагала б пригнобленим?»
Мені цікавий нацизм як психологічне явище ненависті до груп людей. Критеріями у нацистів була національність, раса, і навіть міцність здоров’я. Насправді, для явища ненависті критерій не має значення. Основне – «вищість» себе відповідно до визначеного критерію по відношенню до тих, хто йому не відповідає, і презирство до останніх.
Дух ненависті не має змоги себе проявити, коли існує консенсус в суспільстві, що ненависть – це зло. Коли цей консенсус ламається, то вплив, гроші і зв’язки нарешті дозволяють реалізуватися найсміливішій уяві: виокремлення (сегрегація), дегуманізація, і беземоційне знищення «ворога».
Нацизм був покараний, засуджений, але саме явище – не викорінене, не обнулене. Серйозна небезпека постає тоді, коли впливові особи дозволяють собі ділити людей на привілейованих і непривілейованих, на правильних і неправильних. Спочатку формується ідея, а потім, якщо немає опору чи юридичної та політичної відповідальності, з’являються голоси, які цю ідею пропонують втілити у життя. І тут треба бути дуже уважним.
Нам всім варто звертати увагу на процеси, які відбуваються у суспільстві і співвідносити ці процеси із етапами тріумфу ненависті: класифікація людей (виокремлення, сегрегація), символізація класифікованих для легшого розпізнавання, дискримінація, витіснення з усіх сфер суспільного життя; дегуманізація, підготовка кадрів і нормативно-правових актів до переслідування та знищення, і – заперечення.
Приймаючи рішення щось сказати, написати чи зробити, пам’ятайте, що всі люди на землі – ВСІ – мають гідність, даровану природою і захищену Конституцією і Богом. Напад на гідність людини «спускає гальма». А такий «спуск гальм» може запустити механізм знищення, і ми можемо навіть не помітити, що вже знаходимося на одному з етапів.
