Дивно, як Росія та Китай використовують однакові наративи у своїй “когнітивній війні” проти Заходу. Тайванські активісти та чиновники поділилися своїм досвідом боротьби з китайським втручанням під час нещодавніх президентських виборів на Тайвані y відкритій дискусії в Європейському парламенті, яку провів Петрас Аустревічус.
Таке втручання в авторитарних державах вважалося б актом війни, але в демократіях це лише виклик. Стійкість громадянського суспільства до зовнішнього втручання на Тайвані, в країнах ЄС та Україні іноді сприймається як належне.
Я був свідком російського втручання у президентські вибори в Україні у 2004 році. Результати виборів були сфальсифіковані — президентом оголосили Віктора Януковича, і Володимир Путін занадто швидко привітав його. Наступна Помаранчева революція виправила цю несправедливість, але після років “когнітивної війни” (термін, який використовують тайванські активісти та чиновники) та інфільтрації російських агентів у українське суспільство Янукович був обраний у 2010 році. Цього разу вибори були демократичними, але люди не усвідомлювали, що зазнали непрямого впливу Росії за роки до виборів. “Демократично обраний президент” насправді був маріонеткою Кремля. Він підписав Харківські угоди, які дозволяли Росії розміщувати свій Чорноморський флот до 2042 року, посадив свого суперника Юлію Тимошенко до в’язниці і завершив усе це повним відмовленням від європейської інтеграції. Все це відбулося за наказом іноземної держави. Янукович служив іноземним інтересам, і це призвело до окупації Криму, а потім до повномасштабної війни в Україні. Країна сьогодні звільняється від десятилітньої, якщо не столітньої, інфільтрації, роблячи це кров’ю своїх синів і дочок.
Росія та Китай використовують когнітивну війну за межами своїх територіальних цілей. Вони розповсюджують ідеї про американські біолабораторії, американське володіння Україною та Тайванем, або наративи про те, що “НАТО наближається”.
Водночас, замовчування не є рішенням у демократіях, оскільки це може поставити під загрозу легітимний політичний ландшафт, а отже, вплинути на фальсифікацію результатів дебатів, голосування чи виборів.
Перевірка фактів громадянами, відкрите обговорення та включення ідей є основою для стійкості до зовнішнього втручання та маніпуляції національним дискурсом.
З урахуванням сказаного, я вважаю, що партії та парламентарії, які співпрацюють із іноземними урядами, мають бути розслідувані та притягнуті до відповідальності. По всій Європі є політики, які шкодять власному народу, отримуючи платню від Кремля чи Китаю. Ідеї, які вони просувають, мають бути перевірені, і основне питання тут: хто є остаточним бенефіціаром усього цього?
