Вітаю я Марта Барандій і це моя нова програма Дилеми совісті
і почнемо ми із найскладнішої і найактуальнішої дилеми сьогодні життя проти життя
чи можна жертвувати однимм життями для того щоб врятувати інші.
У ситуації пандемії, коли існує профілактичний медикаменти, що може врятувати життя людей,держави зобов’язані забезпечити доступ до вакцини всім бажаючим
записати себе держави зобов’язані організувати заохочувальну інформаційну компанію, але чи може ця компанія переростати в репресивну. В Україні поки що немає достатньо вакцини щоб щеплення відковід стало обов’язковим. В країнах Європейського союзу ситуація із поставкою вакцин дещо краща,але водночас тут піднімається питання про непрямий тиск на населення з метою щепитись якомога швидше.
інструментом такого тиску слугує ініціатива національних урядів та Єврокомісії стосовно запровадження паспорту вакцинації
початкова ініціатива Єврокомісії передбачає що паспорт вакцинації чи цифровий зелений сертифікат це цифровий документ який слугує доказом щеплення негативного результату тесту або нещодавно одуження
його планують використовувати як для подорожі за кордон так і для відновлення фундаментальних прав і свобод людини які були заморожені протягом минулого року
В той же ж час Європейський парламент отримав тисячі листів від правозахисних організацій із закликом відхилити ідею з паспортом вацинації. Відтак 29 квітня депутати змінили назву документу і пом’якшили його використання. якщо уряди держав членів погодяться з Європарламентом, то буде запроваджений сертифікат ковід 19
Також депутати поставили урядам умови: тести мають бути або безкоштовні або дуже дешеві. Сертифікат може бути як у цифровому так і в паперовому вигляді, і повинен бути знятий з обігу через 12 місяців.
Європарламент потурбувався про те, щоб людина сама вирішувала чи захистити себе вакциноюнаперед чи щоразу перевіряти чи вона здорова.
Остаточно це рішення приймуть держави-члени. Але в деяких інших країнах і за відмову від щеплення протиковідними вакцинами людям загрожують штрафи чи соціальна ізоляція. Серед таких країн Індонезія, Ізраїль, Сінгапур та Бразилія. Більше того, тиск чиниться не лише урядами, але й суспільною думкою. Сьогодні ми часто чуємо від антивакцинаторів, що вакцинуватися не варто, оскільки вакцина може завдати шкоди здоров’ю або навіть життю людини.
2009 року під час свинячого грипу вакину під назвою Пандемрікс прийняли 30 мільйонів європейців.Тоді ж вакцина завдала непоправної шкоди здоров’ю однієї з половиною тисяч дітей. Наукові дослідження виявили, що вацина спричиняла у дітей та підлітків невиліковну хворобу нарколепсію.
у 7 квітня 2021р. європейська агенство медикаментів визнано що протиковідна вакцина Астразенека в дуже рідкісних випадках може викликати згущення крові і призвести до тяжких наслідків.
«То ж побоювання антивакцинаторів реальні, і уряди небезпеку визнають. Про це свідчать програми відшкодування шкоди, завданої вакциною. Діти, які отримали шкоду від пандемріксу у 2009 році, в деяких країнах отримали компенсацію. Цього року ВООЗ також передбачила першу в історії міжнародну програму відшкодування щкоди в рамках Covax.
У ситуації доступу до вакцин, свободи вибору і свободи інформації, є більше шансів, що людина погодиться на щеплення.
Зрештою, встановлення механізмів відшкодування шкоди і комунікація про відповідальність держави за негативні наслідки щеплення, також може сприяти довірі громадян до вакцинації, що в свою чергу захистить як конкретну людину, так і її оточення.
31го березня 2021 року Кабінет Міністрів України видав Постанову щодо виплати компенсації за шкоду, завдану ковідною вакциною. Виплата проводиться разово в розмірі від 400-кратного до 750-кратного розміру прожиткового мінімуму в залежності від ситуації.
Але знаючи, що щеплення може призвести до інвалідності і смерті, деякі люди від нього відмовляються, незважаючи на те, чи є відшкодування чи нема».
На сьогодні відомо, що ризик смерті від ковід для деяких категорій людей є вищим ніж ризик серйозних наслідків від вакцини. Але чи не повинна кожна людина вирішити для себе сама, який ризик більший – у її конкретному випадку?
На це прихильники щеплень мають контраргументи, один з яких – це необхідність солідарності від усіх в суспільстві, і що навіть якщо шанс захворіти чи померти від вакцини є, то він надто мізерний, щоб не здійснювати акту солідарності.
8 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини у справі Ваврічка проти Чехії вирішив, що держави можуть запроваджувати обов’язкові щеплення для дітей з наслідками невиконання цього обов’язку, такі як штрафи або недопуск до дошкільних закладів. Важливо: Це рішення стосується щеплень проти хвороб, які добре відомі медичній науці.
Суд постановив «Питання щеплення не обмежується лише перспективами тих, хто не погоджується з вакцинацією, а охоплює ЦІННІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТІ, метою якої є захистити здоров’я всіх членів суспільства, особливо тих, хто є вразливим, і задля кого решті населення запропоновано ВЗЯТИ НА СЕБЕ МІНІМАЛЬНИЙ РИЗИК у формі вакцинації».
При цьому чеський уряд зазначив, що тяжкі наслідки вакцинації надзвичайно рідкісні – «лише» 5 дітей на 100 000.
Так чи може держава жертвувати одними життями заради інших? Хтосб може відповісти на це ствердно, але для більшості це – дилема.
Давайте проведемо аналогію. Уявіть зовсім іншу ситуацію: Цивільний літак із сотнею пасажирів, серед яких діти, захоплює терорист-смертник і направляє його до стадіону, на якому знаходяться 70 тисяч глядачів. Ви – держава, у якої є обов’язок захистити життя невинних людей. У вас 2 хвилини на прийняття рішення.
Перший варіант: збити літак і вбити невинних людей – які знаходяться на борту. При цьому ви не впевнені, що мета терориста – це саме стадіон, і взагалі не впевнені, що терорист не блефує.
Другий варіант: не збивати з надією, що непоправного не станеться, і візьмете на себе ризик утримання від дій, які могли б захистити 70 тисяч людей. 100 людей проти 70 тисяч. Ваше рішення?
А тепер уявіть, що ви – матір чи батько дитини, що сидить у літаку. Ваше рішення? Або ви – батько чи матір дитини, що знаходиться на стадіоні. Ваше рішення?
Таке питання стояло перед німецькими, австрійськими і швейцарськими глядачами фільму «Терор – ваш вирок» у 2016 році. У фільмі йдеться про суд над майором збройних сил, який випустив ракету в літак, що був захоплений терористом і направлявся до стадіону. Він стояв перед дилемою – бути покараним за вбивство пасажирів чи за бездіяльність щодо захисту глядачів стадіону. Пілот зважився вберегти життя 70ти тисяч. Всі пасажири літака загинули. Далі до справи додалися два факти. Перше, не було спроби зі сторони держави евакуювати стадіон, що означало бездіяльність держави. Використання цього м’якшого методу попередило би знищення літака. І друге, перед самим збиттям пасажири намагались дістатись кабіни пілота і отримати контроль над літаком. Що означало, що у терориста все ж було мало шансів дістатись стадіону.
Відтак, майора звинувачують у вбивстві. Глядачі своїм голосуванням повинні вирішити, чи звільнити віртуального майора від відповідальності, чи засудити.
Після фільму було проведено опитування глядачів – 86,9 відсотків проголосували за те, щоб його звільнити від відповідальності.
Цікаво те, що таке ж питання постало насправді – перед Конституційним судом Німеччини 15 років тому. Заявники подали скаргу проти Закону, що дозволяв збити пасажирський літак, який захопив терорист і направив на житловий район міста. І Суд виніс абсолютно протилежне рішення. Збивати літак не можна.
Аргументи законодавця і уряду базувались на тому, що треба, бо цих людей менше, ніж потенційних жертв, крім того, жити їм всеодно залишилось кілька хвилин. А тамтих ще врятувати можна.
Аргументи заявників базувалися на тому, що цінність життя не вимірюється кількістю. Своє ж рішення на користь заявників Суд пояснив тим, що держава не має права об’єктивізувати людей, які знаходяться у літаку – уявити їх зброєю, яку необхідно знищити. Тому що у цих людей є гідність, і держава не має права її забирати шляхом об’єктивізації.
Готовність 86,9 відсотків глядачів Німеччини, Австрії і Швейцарії пожертвувати життями заради життів – на їхній совісті. Так само, як готовність суддів. І це при тому, що у суддів є юридичні, етичні і навіть філософські аргументи.
А те, що тих, хто готовий пожертвувати одними життями заради інших – більшість, не означає, що це – правильно, принаймні, з точки зору права.
А те, що суд вирішує не так як цього хоче більшість – не означає, що це вірно, принаймні, з точки зору моралі. Як бачимо, у дилеми «життя проти життя» нема правильного розв’язання.
Повернусь до кампанії щеплення. Сьогодні ми переживаємо ту ж дискусію, тільки в іншому вимірі.
Тільки тут поки що немає опитування населення стосовно актів солідарності чи жертовності. Лише дописи, коментарі і вподобайки свідчать про те, що кожен рішення для себе прийняв. І на совісті кожного з нас переконатись, що це рішення зважене. Інформуйте себе. Перевірте, чи держава «евакуювала стадіон» – попередила необхідність жертвування.
З вами була Марта Барандій і Дилеми совісті. Нехай кожен спить зі своєю.
